Новини
«Хлопці воюють, а ми допомагаємо»: викладач ЧНУ ремонтує авто для військових – фото
16.03.2024
Фото надані Павлом Івончаком
Викладач філологічного факультету ЧНУ Павло Івончак ремонтує машини для військових на фронт. Проводить у своїй майстерні чи не весь вільний час. Бо розбиті машини з передової, на жаль, прибувають постійно. Вкладає всі сили в те, щоби відновити понівечений транспорт і віддати його бійцям справним та надійним.
Про це йдеться у публікації ” ” від 14 березня, пише molbuk.ua
“Машина стала, як решето”
Ремонтом автомобілів Павло займається ще з 2007 року.
“Коли я був студентом, знайомий відкрив станцію техобслуговування. Я часто до нього забігав, щоби й собі повчитися. Мріяв, коли закінчу університет, буду на дозвіллі ремонтувати машини. Поступово моє хобі переросло в роботу, а викладацьку діяльність в університеті більше сприймаю як захоплення”, – усміхається Павло.
Читайте також: Донька професора-військового з Чернівців купила бійцям авто за розіграну на аукціоні власну картину
Лагодити машини для військових чоловік почав ще з часів АТО, коли пішов воювати його колега – викладач філфаку Олег Горбатюк.
“Якось Олег попросив мене допомогти відремонтувати УАЗ. Частину деталей я знайшов у себе, на решту дали гроші знайомі. Згодом ми придбали за кордоном Mitsubishi Pajero, підлатали його. Авто добре служило й жодного разу не підводило. Так і повелося відтоді: хлопці воюють, а ми допомагаємо”, – провадить Павло Івончак.
Чого лише не ремонтував за ці роки чоловік із товаришами!
“Якось хлопці мені пригнали розчавлену танком машину. Половину довелося переварювати. Але нічого, зробив – і поїхала. Навіть зараз виконує бойові завдання, – запевняє чоловік. – Іншого разу наших накрило “Градом”, машину всю посікло, стала, як решето. Повністю її переварював. Бувало, зламану раму переробляв. Найчастіше на фронті в автомобілях нищаться корпус, ходова, двигун, мости, роздатки й коробки.
Іноді буває важко працювати – не стільки фізично, як морально. Попросили пофарбувати пікап, який придбали спеціально для евакуації загиблих побратимів із зони бойових дій. Важко було усвідомити, що цим авто вивозитимуть хлопців на щиті…”
“Підтримка військових – у пріоритеті”
Раніше Павло ремонтував машини й цивільним, з того заробляв на прожиття. Та зараз не встигає, бо дуже багато запитів від бійців.
“Працюю передусім для військових. Якщо й приймаю клієнтські машини, то дуже рідко. Часу не вистачає. Транспорт для фронту прибуває постійно. Особливо масово – з початком осені, коли всі готуються до зимового періоду.
Коли звертаються клієнти, відразу попереджаю, що військові машини – у пріоритеті. Кажу, якщо хлопці з передової повідомлять, що їм потрібна допомога, кину все й буду робити передусім для них. І поки що, як не дивно, не було жодного клієнта, який би після цих слів передумав віддавати в ремонт своє авто. Усі ставляться з розумінням, кажуть: “Це діло святе”.
Зараз велика проблема з майстрами, адже багатьох із них мобілізували, зауважує Павло Івончак.
“У моїх знайомих із СТО забрали електрика – і все, робота фактично зупинилася, бо нікому провести комп’ютерну діагностику. Адже сучасні автомобілі практично всі комп’ютеризовані. При цьому потреба в майстрах величезна, і передусім серед військових. Бо техніка на фронті нищиться дуже швидко”, – каже Павло.
Побитих автомобілів із передової справді почало прибувати стільки, що їх не встигають ремонтувати.
“У перші дні великої війни так не було, а тепер дуже багато машин надходить. І все важче знаходити кошти на ремонт. Раніше намагався власними силами покрити всі витрати. Шукав запчастини, просив гроші у знайомих. Зараз, як і раніше, роблю все для фронту безкоштовно, та на придбання матеріалів змушений просити допомоги. Бо вже просто фінансово не тягну. І в багатьох моїх знайомих схожа ситуація”, – розповідає Павло.
“Робити абияк – це по-свинськи”
У прифронтових регіонах часто користуються тим, що військовим терміново потрібно відремонтувати транспорт. Деякі автомайстерні здирають із бійців космічні суми, а лагодять абияк.
“Дуже багато негативних відгуків чув про Дніпро. Можливо, місцеві не мають інших способів прибутку. Та якби ж хоч ремонтували на совість! Якось нашим хлопцями довелося їхати між мінним полем і дорогою. Виявилося, що місцеві майстри замість замінити опорні стійки на амортизаторах підв’язали якісь ганчірки, щоб не стукало. Ця стійка могла в будь-який момент відірватися, машину тоді б знесло просто на мінне поле.
Коли цим горе-майстрам вказуєш на їхню недбалість, вони відмахуються. Мовляв, усе одно машину розбомбить, то навіщо її ретельно ремонтувати. Але технічний стан транспорту має бути ідеальним! Адже військовим у будь-який момент може знадобитися під’їхати на бойову позицію або, навпаки, відійти. Машина має бути справна завжди! А ось так зробити – це по-свинськи”, – обурюється Павло.
Такі випадки – не рідкість. Тому бійцям часто вигідніше пригнати на евакуаторі машину до Чернівців, тут відремонтувати й привезти назад на лінію вогню. Вдома і полагодять на совість, і грошей не здеруть.
“Сучасна техніка примхлива”
З перших днів великої війни старі джипи дуже виручали, бо вони непримхливі, розповідає співрозмовник.
“Там усе надійне – паливні системи, мости. Але більшість цих машин уже розбомбили. А техніка, виготовлена у період останніх десяти років, дуже примхлива. Спробуй залити в сучасний джип військову солярку – машина через кілька хвилин зупиниться. Туди потрібне якісне і дороге пальне”, – каже Павло.
Та й у Європі майже не залишилося якісного транспорту, який би годився для передової. Звідти, як каже Павло, вже вигребли майже все. Часом і там трапляються нечисті на руку продавці.
“Якось волонтери купили за 3,5 тисячі євро Mitsubishi L200 у Румунії. Хвалили, що ідеальна машина. Хлопці мене попросили переварити раму, бо хотіли встановити міномет. Коли розібрав, побачив, що всередині все гниле. То ми ще в неї вклали 2,5 тисячі доларів, щоби привести до ладу”.
Попри всі труднощі, Павло Івончак планує й надалі допомагати військовим, скільки буде змоги.
“Мені подобається вислів одеситів: “Нам нікуди відступати, позаду – море”. Так і в нас. Наш шлях – тільки до перемоги. У мене троє дітей, я б міг давно виїхати за кордон. Але не уявляю собі майбутнього в іншій країні. Його треба будувати тут. І я вірю, що спільно ми здолаємо ворога”, – переконаний викладач.
” ”
–>
Джерело