У ритмі «Янголів»: як рятують жителів зруйнованих сіл Дніпропетровщини
Репортаж
14.10.2025 11:51
Укрінформ
Кореспонденти Укрінформу прожили кілька годин у ритмі спецпідрозділу «Білі янголи», який вивозить людей з-під обстрілів та дронових ударів
Підрозділ, який евакуйовує людей з небезпечних територій, зʼявився на Донеччині на початку повномасштабної війни. Одними з його засновників є правоохоронці Артем Щусь та Василь Піпа. Раніше кореспонденти Укрінформу зустрічалися з ними в одному із сіл Донецької області. Нині бачимося на Дніпропетровщині. Кілька місяців тому лінія фронту змістилася, ситуація загострилася, і виникла необхідність проводити евакуацію населення з певних районів області. Тутешні представники влади вирішили не вигадувати велосипед – звернулися по допомогу до «Білих янголів», щоб ті навчили місцевих правоохоронців евакуаційної справи. Тож спецпідрозділ тепер має свої команди і тут.
На сьогодні дніпропетровські «янголи» працюють із курахівськими поліцейськими, волонтерами та військовими.
ДОРОГА ПІД ВИТТЯ СИРЕН
У складі одного з екіпажів ми маємо вирушити на евакуацію в село на межі двох областей – Донецької та Дніпропетровської. До лінії бойового зіткнення звідти лише кілька кілометрів.
– Бронежилети, каски брати й одягати обовʼязково, – попереджає під час телефонної розмови Василь Піпа й скидає точку зустрічі.
Василь Піпа
Зустрічаємось у селищі Покровському на Дніпропетровщині. На місце вже приїхали волонтери різних благодійних організацій, зокрема й тих, які потім везтимуть евакуйованих до транзитних центрів. Евакуація триває із самого ранку. За день екіпажі роблять три-чотири «рейси». Тут, у Покровському, вони обговорюють маршрут руху, уточнюють кількість людей, яких треба вивезти, та уважно стежать за повідомленнями про безпекову ситуацію.
– Зараз будемо їхати в населений пункт, який називається Підгаврилівка. Це на межі з Донецькою областю, біля села Андріївка-Клевцеве, колишня назва – Іскра. Напружена ситуація, але більш-менш контрольована. Два рази до цих людей вже заїжджали, вмовляли. Там є маломобільний чоловік, лежачий, але люди обидва рази відмовлялися їхати. Позавчора одна із жіночок із цієї родини прийшла на подвірʼя до сусідів, які приїхали речі забрати, і попросила їх про допомогу в евакуації. То ці сусіди вже нам подзвонили, – розповідає перед поїздкою Василь.
Артем Щусь і Василь Піпа
– То цим людям, вважай, пощастило. Якби сусіди не приїхали, то сьогодні б їх не вивозили? – уточнюю.
– Вони б вийшли на звʼязок з нами. Тут іронія в тому, що за день-два до того їх вмовляли їхати. Ситуація там доволі складна: з одного боку – Андріївка-Клевцеве, з іншого – Іванівка, за яку вже точаться бої, далі Зелений Гай, – каже Василь.
Він знайомить нас з евакуаційним екіпажем, за яким нас закріплено. Його керівник – Сергій Галда. Він буде за кермом спеціального броньованого авто, оснащеного засобами РЕБ.
Сергій Галда
– Я також пильную за небом, бо мені треба захистити свій особовий склад і людей, яких ми вивозимо, від ураження дронами та попередити про наближення РСЗВ чи КАБ. Саме тому ми постійно моніторимо ситуацію на території, куди виїжджаємо, – говорить Сергій.
– Що відомо про родину, яку маємо вивезти? – питаю.
– До цієї родини вже втретє їхати будемо, – важко зітхає. – До цього було дві відмови.
– Вірите, що цього разу виїдуть?
– 50 на 50, якщо чесно. Але ж цього разу вони сказали, що будуть виїжджати, бо вже сильно гучно, – відповідає.
У складі екіпажу, крім Сергія, працює поліцейський Євген Афендіков. Його позивний – «Чорний», але є ще один, неофіційний, жартівливий, так би мовити, «для своїх» – «Бусінка».
Також працюватимуть двоє волонтерів – Христина та Михайло.
Познайомившись з усіма, вдягнувши захист, сідаємо в авто. Виїжджаємо з Покровського і чуємо волання сирен: оголошено повітряну тривогу, загроза пусків керованих авіаційних бомб саме в бік перетину областей. Тобто туди, куди ми, власне, і вирушили. У Сергія починають спрацьовувати сигналізатори – обладнання, яке сповіщає про наближення дронів.
Фотокор Дмитро сидить на передньому кріслі разом із Михайлом, я – у салоні, поруч із Христиною та Євгеном. Маємо ще три вільних місця.
Христина
– Має вистачити, але в разі чого будемо їхати стоячи чи десь тут собі місце знайдемо, – каже Христина.
Додає, що одна людина маломобільна, і поки що неясно, як саме доведеться розміщувати цього чоловіка – на ношах чи на сидінні.
Євген «Чорний»
Що далі їдемо, то більше «пищить» обладнання. Дивлюся на Євгена: на точці зустрічі він був усміхненим – справді «Бусінка», а зараз – не інакше, як «Чорний». Його обличчя серйозне, він зосереджений і мовчазний. Здається, Євген «чує небо» навіть через броню авто та зачинені вікна. Вирішую до нього поки що з питаннями не лізти.
ЗЛИЙ ПЕС, МІЛЬЙОН РЕЧЕЙ І НЕЗАЧИНЕНА ХВІРТКА
Через дві невдалі спроби евакуювати людей з Підгаврилівки екіпаж має сумнів, що третя буде результативною. Христина, яка займається волонтерською справою з 2014 року, сповнена рішучості переконати людей, що їм таки треба виїхати.
– Ми мусимо їх переконати, бо там стає небезпечно. Там навколо будинки розвалені, КАБи прилітали. Там дуже мало людей залишилось. До того ж у сімʼї є маломобільний, – каже вона.
За ці роки Христина обʼїздила всі небезпечні напрямки, була там, де є бодай маленька можливість допомогти людям.
– Якщо ми можемо щось, то маємо це зробити, щоб не жалкувати. Щоби совість потім не гризла, – додає.
Поки їдемо, бачу крізь вікна розбиті хати, пусті вулиці.
– Свіжий приліт. Цього не було минулого разу, – говорить хтось із хлопців.
Встигаю через вікно автівки розгледіти двір, куди влучив ворожий снаряд. Видно, що була пожежа, від хати лишилися руїни.
Автомобіль зупиняється, з нього швидко вибігають Сергій, Христина, Михайло та Євген. Вони прямують до одного з будинків, вигукуючи: «Є хто вдома?».
Ми біжимо за ними. На вулиці ні душі, чути лише звуки вибухів та постійне пікання сигналізатора – немов ти опинився в реанімації, де працює обладнання.
У будинку нікого нема. Вибігаємо швидко на вулицю і бачимо літню жінку край дороги. Вона – одна з тих, за ким ми приїхали. Мчимо до неї, але на нас чекає неприємний сюрприз. Злий пес, якого покинули хазяї, зайшов у двір через городи. Собака постійно гавкав і був налаштований доволі агресивно. Поки волонтери і «Білий янгол» зайшли в будинок по речі, Сергій з рушницею стежив і за собакою, і за небом. Правду кажучи, у той момент мене найбільше лякали не дрони чи артилерія, а саме цей собака. Я намагалася не випускати його з поля зору ні на мить, Сергій теж.
Христина та хлопці виносили заздалегідь спаковані сумки. Все треба було робити швидко. Речей виявилося багато, Михайло одну за одною переносив торби до машини. Місця в салоні ставало все менше.
Михайло Роман
Несподівано у дворі з’явилась старенька жіночка із ціпком – була десь на городі. Христина запитала, чи готова вона виїхати. Старенька розгублено питала, а де Тоня (її донька) і чи виїжджатиме вона. На бабусю швидко накинули верхній одяг, запитали, чи є в неї паспорт, і повели до автомобіля.
– Як вас звати? – питаю у неї.
– Дунька. Явдоха, – каже, поправляючи хустину.
– А скільки вам років?
– Скільки років? Я з 1931-го, – відповідає.
Христина веде до евакуаційного авто пані Явдоху, якій 94 роки
Сумки не закінчувалися, вибухи ставали чимраз гучніші та частіші. Всі розуміли, що треба вже звідси виїжджати. На вулиці з’явився ще один місцевий – його називають Валько. Чоловік також чекав на евакуацію. Йому наказали швидко брати речі.
Михайло взяв ноші та вчергове побіг у дім. За кілька секунд разом з Євгеном вони винесли чоловіка. Вирішили його не класти в салоні, а посадити на сидіння та пристібнути.
Його звати Борис Іванович. Через два місяці йому виповниться 74 роки.
– Чого так довго сиділи і не їхали? – запитую.
– Та тому що ми не лякались. А як воно у сусідів розірвалося, то злякались. Впало за 50 метрів від нас. Не знаю, що впало, але завал. Все впало. Сусіди там вже не живуть, – говорить.
Він розповів, що живе з дружиною й тещею.
Борис Іванович
– Не ходите давно? – говорю до нього.
– А я вам скажу зараз. З 15 березня 2023 року. Не давно, а дуже давно, – каже.
Їхати їм нікуди. Як виявилося, у 2022 році Борис із дружиною виїхали із села Зелений Гай Донецької області. Приїхали у Підгаврилівку, бо тут жила теща.
Явдоха
Сергій наказав мені сісти вглиб машини, закинув ще кілька сумок, завів дружину Бориса Івановича, а сам побіг за Вальком.
Його довелося чекати, бо Валько спочатку зачиняв вікна, потім перекривав газ, згадав, що не зачинив хату, повернувся перевірити, чи зачинений сарай… Хотів ще повернутися, щоб замкнути на ключ хвіртку, але нерви у хлопців здали.
– Та ти що, не розумієш, що тут не можна стільки часу стояти? Зараз прилетить дрон чи КАБ – і все одно буде, чи зачинена калітка твоя. Положе нас тут усіх, і будинок твій розвалить, – нагримав «Чорний».
«Чорний» і Валько
Валько зайшов до авто, місця вже не було, то сів на сумки. Почав то виправдовуватися, то намагатися жартувати. На нього постійно гарчали Борис Іванович і Тоня.
– Та закрий ти вже рота… Вальку, ну помовч, Богом прошу…
Люди не розуміли, де вони їдуть, адже у вікнах бачили знищене село, в якому не впізнавали дворів. Час від часу пані Антоніна говорила до чоловіка, що бачила розбиту хату то одного знайомого, то іншого.
Коли доїхали до більш-менш безпечної ділянки, у салоні почали жартувати і сміятися. Договорилися до того, що Валько не жонатий і має одружуватися з пані Явдохою, то й буде в них одна велика родина.
МЕТУШНЯ МОЖЕ КОШТУВАТИ ЖИТТЯ
Вирішую все ж таки поспілкуватись із «Чорним». Він – старший інспектор сектору евакуаційних заходів «Білі янголи» Волноваського району. На Дніпропетровщині працює з квітня. Згадує, як 26 квітня під час однієї з евакуацій отримав поранення.
– Ми виїхали в точку евакуації, вже людей пересадили та відправили волонтерів. Мали їхати другою ходкою. Ворожий FPV полював за нами. Ми стояли втрьох, я почув звук, крикнув своїм, що летить FPV, але він вже пікірував. Ми не встигли навіть півтора кроку зробити. Отримав осколкові поранення. Постраждали обидві ноги, рука, тулуб, груди, лице. На відновленні був рівно 113 днів, – каже.
Сергій стежить за небом
Він повернувся до евакбригади лише три тижні тому. Питаю, наскільки сильно змінилась за цей час ситуація в цій місцевості.
– Сьогодні ми забирали людей з вами там, де у нас не так давно точка пересадки була. Тобто було відносно спокійно, ми там стояли, каву пили, обідали, спілкувалися. А сьогодні там бачили ж що, – відповідає.
– Бачила, що ви постійно стежили за небом сьогодні.
– Була загроза FPV-дронів, скидів. Треба постійно слухати, бо «Мавік» може висіти метрів за 500 і просто скинути на тебе боєприпас, і ти не почуєш звуку. FPV добре чути, а дрони із скидами – ні, треба дуже добре прислухатись. Тому доводиться слідкувати, підганяти людей, може, навіть прикрикнути на них, – пояснює.
– Сьогодні евакуація відбувалася швидко чи довго? – уточнюю.
– Ми були понад 15 хвилин, це дуже довго. Найшвидша евакуація у нас була на Покровському напрямку. Я тоді був за кермом, під’їхав до воріт, відчинив двері автівки і не встиг навіть вийти, як із сумкою заскочив хлопець, який чекав на нас в укритті. Це було за лічені секунди. Так і має бути, якщо чесно, – зауважує «Чорний».
«Білі янголи» просять людей забирати лише найнеобхідніше.
– І котів забираємо, і собак, і папуг, і декоративних щурів, – додає Сергій.
Сергій
Волонтер Михайло Роман виконував під час евакуації фізично важку роботу – йому доводилося тягати сумки з будинку до авто, допомагати виносити чоловіка. Бачила на його обличчі втому. Попри це він говорить, що за рівнем складності евакуація була «середня».
– Різне трапляється. Інколи треба бути психологом, переконувати людей, що життя далі йде. Найважче було в Покровську, де лежачого чоловіка покинули напризволяще. Його рідні поїхали, а людина, яка не може ні ходити, ні говорити, лишилась одна з трьома кішками. Нам сусіди повідомили. Ми його вивозили, – згадує.
Михайло не приховує, що в таких виїздах страх є, але це нормально. Страх має бути, бо інакше ціну життя не розумієш, говорить.
ПРЕЗУМПЦІЯ ОСОБИСТОЇ НЕБЕЗПЕКИ
Ми повернулися до Покровського, і буквально за лічені хвилини приїхали волонтери, які мали відвезти людей з Підгаврилівки до транзитного центру у Волоське. В евакуйованих іще раз перевірили документи, пересадили їх до спеціальної волонтерської машини, завантажили всі речі.
На передньому плані Антоніна, донька Явдохи
На цьому робочий день евакуаційної бригади не закінчився. За словами Сергія Галди, у них є ще одна заявка.
Волонтери перевантажують людей до свого авто, щоб відвезти в транзитний центр
Загалом у Маломихайлівській ОТГ, до складу якої входить Підгаврилівка, лишилося ще приблизно 60 жителів. Це в основному літні люди, пенсіонери.
У Покровському до евакуаційної бригади підходить їхня колега – інспектор сектору евакуаційних заходів спецпідрозділу «Білі янголи» Інна Разон. Їй 23 роки, вона наймолодша в бригаді.
Інна Разон
– Як тільки було оголошено, що в нашій області створюватиметься новий підрозділ, мені запропонували спробувати. Запитали, чи готова ризикнути, було озвучено, що це небезпечно, є ризики, що будемо виїжджати в села, які вже під обстрілами. Я вирішила, що варто спробувати. Завдяки донецьким «Білим янголам», які нас стажували, мені сподобалося, і я залишилася. Ми намагаємося підтримувати людей, вислухати, але через себе не пропускати, бо дуже важко, коли бачиш сльози, особливо людей похилого віку, дітей. Іноді стриматися важко, – говорить вона.
– Були випадки, коли було і страшно, і небезпечно? – питаю.
– Підгаврилівка, Гаврилівка, Вишневе – там небезпечно, і там досі люди є. Страшно було, коли в Новоолексіївку виїжджали. Вночі туди прилетів КАБ, загинуло троє осіб, і нам треба було їх знайти. Ми поїхали екіпажем утрьох: двоє шукали, а один стояв і контролював небо. Почалися виходи арти, і близько біля нас було чути, як прилітало. Але мені допомагає в таких ситуаціях те, що я впевнена в своїх напарниках, ми в екіпажі довіряємо одне одному. Навіть за поглядом можемо зрозуміти, що хочемо одне від одного, – говорить.
Про більшість заявок, які надходять від людей, бригада знає звечора. Проте якщо вночі будуть обстріли, то на ранок ситуація може кардинально змінитися, і людей, яких треба вивозити, може стати в багато разів більше.
– Після обстрілів люди дуже перелякані, бояться за себе, за життя дітей та рідних. Ми забираємо звідти, куди волонтери не можуть дістатися, – пояснює.
Тим часом до нас підходить Василь Піпа. Він був разом з іншою групою на іншій евакуації. Василь говорить, що роботи тепер в «янголів» багато. Буває, по 50–80 людей вивозити доводиться.
– Тут, на Дніпропетровщині, люди свідоміші, ніж на Донеччині. Велику роль відіграє те, що вони менше схильні до сприйняття пропаганди Російської Федерації, тому масовіше виїжджають, не чекають, коли вже будинок зруйнований буде. Але от, наприклад, днями забирали сімʼю, в якій була людина похилого віку: вони два чи три дні жили у підвалі на розбитому подвірʼї. Це також було в Підгаврилівці. Їхнього будинку не стало, але вони лише на третій день вийшли на звʼязок, мовляв, забирайте нас. Є поняття таке, як «презумпція особистої безпеки». Деколи нам доводиться нею нехтувати. А бувають моменти, коли ми вже не можемо заїхати до села і просимо людей, щоб вони виходили, – розповідає.
Василь згадує про село Новоселівку, за яке точаться бої, але наші хлопці утримують його. Туди екіпаж приїхав за заявкою, щоб вивезти літню людину. Проте в останній момент людина відмовилась, сказавши «та я, мабуть, ще не хочу». Коли екіпаж повертався, ворог дронами намагався розбити їхню машину.
Тепер Василь зі своїми побратимами з Волноваського району відряджені до Дніпропетровщини. Каже, якщо в населених пунктах не лишається жодної зі служб, але є люди, то поліція мусить бути на місці. Говорячи про те, наскільки небезпечною стає ситуація та як діє ворог, Василь пояснює, що росіяни створюють kill zones – смуги ураження дронами, РСЗВ та авіаційними бомбами.
– Якщо, наприклад, впаде три «шахеди» на населений пункт, де лише невеличкі три вулиці, то це вже критично. А якщо туди не доїде ні рятувальна служба, ні цивільна швидка, то люди сподіваються тільки на поміч військових, поліцейських, волонтерів, – пояснює необхідність створення таких підрозділів, як його.
Василь розуміє стан людей, які змушені тікати від війни. Говорить, що всі, хто свого часу виїхав із Донецької області, залишилися фактично злидарями. Майже у кожного є батьки, діти, рідні – і всі опинились в однакових умовах.
Команда спецпідрозділу «Білий янгол» і волонтери
– Під час евакуації дехто бере із собою пожитки, які взагалі, здавалося б, ні на що не потрібні. У когось усмішку навіть могло б викликати, але в людини, можливо, це єдине, що можна забрати з понівеченої хати, – додає Василь.
Разом із командою ми випили кави й поїхали в Запоріжжя. А екіпажі «Білих янголів» рушили в села, де лише за кілька кілометрів від лінії бойового зіткнення на них чекають люди.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Відео авторки, фото Дмитра Смольєнка / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут.
Новини з передової