«28 пунктів» і українське вміння тихо сказати «ні»
22.11.2025 08:23
Укрінформ
«Мирний план» нібито є, але невідомо який, і треба бути готовими заперечувати, не роздратувавши Трампа
Почнімо з того, що це далеко не перша спроба нахилити Україну, промацати ступінь її готовності до капітуляції. Всі попередні завершувалися нічим, і у нас є всі підстави, що те саме буде й з планом «№28 пунктів», чи то Вітхоффа-Дмітрієва, чи то особисто Трампа.
По-друге, держсекретар Марко Рубіо заявив, що план ще розробляється, тобто наразі остаточного його варіанта не існує, над ним триває робота.
По-третє, тут дуже багато залежатиме від наших європейських союзників і партнерів, а також НАТО. І тут обнадійливі сигнали є: у п’ятницю від «джерел» американського видання WSJ стало відомо, що Європа разом з Україною розробляють свій мирний план і мають надати його Трампу.
А ще кажуть, що американо-російський план зазнав серйозних змін. Зокрема, у ньому зникли пункти про «другу державну мову» і «відновлення РПЦ в Україні». Натомість, вимагають ще більшого скорочення ЗСУ і далекобійних озброєнь, а у відповідь звучать цілком логічні і справедливі пропозиції вимагати того самого від Росії. Коротше. Такого безладу у міжнародній політиці не спостерігалося давно, а може й ніколи не було. І великою мірою він пов’язаний із ситуацією, яку сучасність створила на інформаційному ринку світу: можливості для поширення інформації безмежні, а «свобода слова» остаточно позбулася відповідальності. Але то тема для іншої розмови.
Нам і нашим союзникам в Європі ясно одне: Росія не може бути де-факто винагороджена за свої злочини. Залишилося донести, нарешті, цю очевидну істину до президента США. 20 листопада відзначалося 80-річчя початку Нюрнберзького процесу, де нацистські злочинці вперше у світовій практиці були засуджені за «злочин агресії». Вчора Укрінформ опублікував дуже точний матеріал на цю тему. Росія колись має бути засуджена за те саме і Міжнародний трибунал, який винесе цей вирок уже створено. Тож не зле було б нагадувати про це тим, хто прийматиме остаточні рішення по «плану 28» чи якогось іншого «плану».
У цієї історії з самого початку були промовисті особливості. Здивувала, наприклад, новина у вівторок, що в Туреччині плануються «переговори» Володимира Зеленського зі Стівом Вітхоффом. Які можуть бути «переговори» Президента України зі спецпредставником, хоч і президента США? Ну, хіба що інформування, консультації… Це вже не кажучи про те, що досі «досягнення» Вітхоффа у спілкуванні з Кремлем щодо українського питання ніколи нічого хорошого нам не приносили. Тож інформацію від такої особи вищому керівництву варто отримувати через посередника.
Не дивно, що уже до кінця дня стало відомо, що зустрічі не буде. І це дуже добре характеризує ситуацію «невизначеності», яка залишалася і, без сумнівів, залишається досі у Вашингтоні щодо «україно-російського» питання. А ще добре те, що скасування зустрічі у Туреччині може бути свідченням того, що україно-американські контакти щодо сумнівних пропозицій вже відбулися і Київ поставився до них адекватно змісту, тобто, тихо, без різких слів, щонайменше, поставив їх під сумнів.
З’явилися численні оцінки, начебто цей «документ» чимось схожий на план Трампа по Газі. Якщо за кількістю пунктів – то це точно. Але якщо подивитися на деякі з них, які засвітилися у медіа, зокрема, роззброєння України та відмову від західних миротворців (це вже не кажучи про знущальницькі пункти, про державний статус російської мови та повернення в український соціум російської церкви), то треба зробити цікавий висновок: аналогію з планом Трампа щодо Гази можна продовжити. Роллю Ізраїлю, який 7 жовтня 2023 року зазнав геноцидної агресії від терористичного угруповання Хамас, по «плану 28» «нагородили» Росію, а Україну, на яку 24 лютого 2022 року напала нацистська Росія, ті самі ядерні держави, як і згідно з Будапештським меморандумом 1994 року, намагаються знову роззброїти, – фактично прирівнюють до Хамасу. Тобто нерозуміння з боку адміністрації США справжніх причин і мотивів україно-російської Великої війни, на жаль, залишається одним з ключових чинників в усіх цих начебто щирих намаганнях зупинити кровопролиття.
Є ще одна погана новина: Кіт Келлог, спецпредставник президента США по Україні, досвідчена і чесна людина, яка знає про нас більше, ніж хто-небудь інший в сучасній адміністрації, заявив, що з 1 січня йде у відставку. Звісно, хоча про це він і не каже, дехто припустив, що це рішення прийняте через незгоду з черговою спробою нагнути Україну до капітуляції. Але це не зовсім так. Адже така посада вимагає щорічного підтвердження в Сенаті. Не виключено, що Келлог не захотів знову проходити цю бюрократичну процедуру. Що ж, Джозефа Кіта Келлога можна зрозуміти – йому уже 81 рік, він міг просто втомитися від навантаження і такої відповідальності. Тож залишається подякувати генералові за те, що він щиро намагався нам допомогти.
Замість «Вітхоффа у Туреччині» в Україну прибула група високопоставлених американських військових. Це перша делегація такого рівня в Україні після повернення Дональда Трампа у Білий дім. Зазвичай, військовим не доручають подібні суто політичні справи, але згідно з ніяк не підтвердженими чутками, саме вони привезли в Київ текст. Втім, якщо серед перших контактів офлайн щодо цього питання в українського керівництва були саме з американськими генералами, то це непогано. Вони не будуть нічого вигадувати, як це робив на користь Росії той же Вітхофф, а просто засвідчать президенту США все, що вони побачили і відчули в Україні в темному листопаді 2025 року. Подивимося, як це вплине на Дональда Трампа.
Одне з надважливих питань: як на таку активність реагуватиме Росія. Судячи з повідомлень, які надходять з Москви, там уже почали традиційний «дипломатичний сюркуп» (є такий термін в преферансі і у велоспорті). Мета – не бути першими, хто відмовить Трампу, а звинуватити у цьому Україну. Але задачею нашої дипломатії є те саме – щоб росіяни зробили це раніше за українців. Основні правила цієї гри відомі. Заяви щодо незгоди мають бути максимально неконкретними, стосуватися напрямку обговорення в цілому. А ще їх до певного часу не варто виголошувати першим особам. Майстер-клас з такої дипломатії на засіданні Радбезу ООН в четвер дала заступниця Постійного представника України Христина Гайовишин. Вона сказала про це, так би мовити, взагалі, але при всьому тому не залишила сумнівів щодо ставлення Києва до деяких пунктів «плану 28»:
«…Україна готова до змістовних переговорів щодо завершення війни – включно на рівні лідерів. Але наші червоні лінії є чіткими й непорушними. Ніколи – ані формально, ані неформально – Україна не визнає українські території, тимчасово окуповані Російською Федерацією, російськими. Наша земля не продається. Україна не прийме жодних обмежень на своє право на самооборону або на розмір і спроможності наших Збройних сил. Так само ми не допустимо жодного посягання на наш суверенітет, включно з суверенним правом обирати союзи, до яких прагнемо приєднатися. Будь-який справжній мирний процес має ґрунтуватися на принципі: нічого про Україну без України, і нічого про Європу без Європи. (…) ми не будемо винагороджувати геноцидні наміри, що лежать в основі російської агресії, підривом нашої ідентичності, включно з нашою мовою».
А так сказав Президент Зеленський після зустрічі з американськими генералами: «Ми домовилися, що команди працюватимуть над цими пропозиціями – щоб усе було по-справжньому. Ми не робитимемо різких заяв і налаштовані на чітку, чесну роботу – Україна, Сполучені Штати і наші друзі та партнери в Європі та світі».
Цілком робоча зв’язка для початку переговорів.
Між тим, знову з американської преси (та ж WSJ) ми дізналися що у Вашингтоні чекають на конкретну відповідь з Києва до 27 листопада. Тобто на наступному тижні буде розв’язка у цьому питанні. Не глобальна, звісно, про закінчення війни, але щодо чергової хвилі синусоїди у поглядах Дональда Трампа на те, як саме її треба закінчувати.
Є думка (конспірологічна, на жаль), що «план 28» спеціально був спущений в медіа під дату 21 листопада, коли мали вступити в дію жорсткі санкції США проти російської «нефтянки». Мовляв, то була остання спроба натиснути на Путіна «шикарними» пропозиціями, щоб він припинив вогонь? Подивимось. Але на середину п’ятниці про це нічого не повідомлялося…
Тепер про Міндічгейт – його вищевикладене явно відсунуло на другий план. Але як він пов’язаний з «планом 28»? Відповідь: ніяк не пов’язаний. Це різні кейси, що стало очевидно теж цього тижня. Так, була така собі «подача на язик», але лише для діячів на кшталт Орбана і його міністра Сійярто. Ну, ще для Кремля, але те, що каже кремлівська челядь, для нас однаково. Жодних катастрофічних для відносин України з союзниками і партнерами заяв не прозвучало. Так, з корупцією треба боротися і добре, що Україна це робить, як поки що вміє і ЄС та США за цим слідкуватимуть. Але союзники підтримують саме український народ, який бореться і з ворогом – своїм, Європи і людства, і з корупцією. Тобто, сказати, що український корупційний мегаскандал сильно вплинув на ставлення союзників і партнерів до України було б перебільшенням.
Натомість, в України є унікальна можливість без виборів, проведення яких сьогодні через війну неможливо, реконструювати владні інститути в рамках Конституції. І це конче необхідно з огляду на ту ж війну, на стійкість держави у ній. Все дуже просто (і ми писали про це в минулому огляді): Парламент має стати суб’єктним і взяти на себе відповідальність за уряд.
Так, наша занепокоєність тим, що управлінська криза, спровокована «міндічгейтом» може перерости в політичну – цілком справдилася. Державні мужі мають чесно подивитися в очі цій ситуації і прийняти очевидні рішення.
Втім, цього рішення поки що немає. Зустріч Президента з фракцією «Слуга народу» в четвер увечері була багато в чому закритою. Не те щоб зовсім нічого не просочилося з-за закритих дверей, але дуже мало. Депутат Микита Потураєв, автор пропозиції про нову більшість і новий уряд, сказав що наразі ідею не прийняли, але «двері не закриті». Зеленський, за словами Потураєва, сказав, що «не мав уявлення про те, що робиться за його спиною». Зокрема, в енергетичному секторі. А ще він заявив: «Офіс президента – це його кадрова парафія, і він там має право ухвалювати рішення».
Олег Новиченко, Київ
Фото: The White House
Новини з передової